Кожен батько вирішує для себе, скільки дітей він хоче мати. Але часто ті, хто замислюються про те, щоб завести другого піддаються активній агітації з боку бабусь і дідусів, а іноді і друзів. Один з найбільш поширених аргументів «за» - це те, що єдинстенні діти в сім'ї ростуть егоїстами. Але чи це справді так? Давайте розберемося.
Не так давно в Хірошимському університеті Китаю пройшло дослідження покоління «маленьких імператорів». Тих, хто народився в період з 1979 по 2015 рік, коли в країні сім'ям дозволялося мати тільки одну дитину. Вчені припустили, що єдина дитина в родині оточувалася такою кількістю уваги з боку батьків і родичів, що повинна була вирости розпещеним егоїстом. Саме дослідження вчені проводили на китайських робітниках, перевіряючи їх готовність до співпраці і взаємовиручки в колективі. Результати індивідуальних інтерв'ю та експериментів показали, що гіпотеза вчених виявилася невірною. «Маленькі імператори» нарівні з колегами, народженими в інший час однаково прагнули взаємодіяти і допомагати один одному. Тим не менш, такі результати дослідники схильні приписувати специфічному ставленню китайців до праці. Тобто, китайська культура, багато в чому сформована завдяки впливу Конфуція виховує в дитині робітника з навичками співпраці та кооперування, але в своєму особистому житті люди можуть поводитися інакше.
У 2013 ж році в журналі Science було опубліковано інше дослідження понад 400 дітей періоду політики однієї дитини. Результати його говорять про те, що ці діти менш довірливі, ненадійні, більш схильні до ризику, менш конкурентноспроможні, а ще песимісичні і не такі сумлінні як діти, які жили в сім'ях з братами і сестрами. Хоча і це дослідження можна спростувати, пояснивши таку поведінку дитячими травмами, адже діти росли в період репресій і тиранії.
"З точки зору сімейної психології, порядок народження і чисельність дітей у сім'ї визначають риси особистості дорослої людини. - Пояснює сімейний і дитячий психолог Ольга Зайцева. - Це обумовлено тим, що чим більше дітей в сім'ї, тим більше конкуренції між братами і сестрами. Вважається, що їм доводиться ділити любов мами і тата між собою. Але любов до всіх дітей однакова, скажете ви. Найчастіше, так, але сприймається вона дітьми в сім'ї по-різному. Наприклад, дитина народилася першою, і вся «любов» дістається їй, їй не треба ділитися з молодшими іграшками, солодощами, боротися за увагу і похвалу батьків. А коли в сім'ї з'являється ще одна друга дитина, перша автоматично стає старшою. На нього покладається більше відповідальності. І, як правило, старші діти відповідальні, серйозні, більш амбітні, ніж молодші ".
Діти, які росли в родині без братів і сестер до восьми років, так і залишаються в душі «єдиними». І не так страждають від нестачі маминої уваги при появі другої дитини. "У 7 років дитина йде в школу, у неї виникає природна потреба в самостійності. - Розповідає Ольга. - Змінюється соціальна роль, він тепер школяр, відповідальний, дорослий. І дуже добре задовольнити цю потребу, що позитивно позначиться на процесі відділення і дорослішання. За умови, що вже були закладені навички самообслуговування, розподілу часу, режим дня. Поява другої дитини перемикає увагу матері на маленьку, тому що вона слабка, вразлива, їй треба більше тілесного тепла і уваги. З точки зору психології, саме різниця 7-8 років вважається ідеальною для того, щоб планувати народження другої дитини ".
Ольна Зайцева вважає, що відмінностей між єдиними і не єдиними дітьми не так вже й багато:
- Вони просто діти. Якщо немає ніяких порушень виховання, вони ростуть хорошими людьми. І впливає на це не порядок народження, а стиль виховання в сім'ї. Так, єдиній дитині немає потреби ділитися тим, що важливо і потрібно їй самій з молодшими, але вона може вчитися цього, ділячись з бабусею і дідусем, мамою і татом, двоюрідними братами і сестрами.
- А що таке егоїзм? - відповідає Ольга. - Це «зацикленість» на собі, перебільшення власних бажань на шкоду бажанням близьких людей, невміння обговорювати і знаходити копроміси. Таке відбувається, якщо дитину виховують «кумиром сім'ї». Якщо мама зовсім забуває про себе, «аби йому було добре», «все найкраще дітям». Тоді дитина росте з установкою, що вона НАЙважливіша людина не тільки для своєї мами, а й для всіх людей навколо. Він не вчиться аналізувати свої вчинки, порівнювати потреби з можливостями. Ось часто кажуть, його занадто «залюбили», розбалували. На мій погляд, розбалувати любов'ю не можна. Спотворення відбувається тоді, коли любов підміняють матеріальними речами. Таке часто походить з почуття провини. Наприклад, мама багато працює, може мало проводити часу з дитиною. І що вона робить, «відкуповується» подарунками, задовольняючи найменші примхи. Завжди пам'ятайте. Важлива не кількість, а якість. Той час, що ви проводите з дитиною цінно. Можна за 30 хвилин посидіти поруч, обійнявшись, цікавлячись, як пройшов день, обговорюючи важливі для обох питання. А можна весь день бути поруч, але не разом.
Ольга пропонує кілька простих, але дуже дієвих способів: