Сорти кормової моркві

Кормова морква займає перше місце серед корнеплодів, що використовуються для живлення тварин. Вона перевершує за поживними властивостями і простотою у догляді порівняно з кормовою свеклою. У кожному корнеплоді моркви містяться практично всі відомі вітаміни та амінокислоти. Саме завдяки цьому її активно використовують у раціонах для худоби, птиці та інших домашніх тварин.

Класифікація сортів за кольором
Особливості рослинних сортів
Столові сорти для кормових цілей
Рекомендації з вирощування
Технологія посадки та догляду

Кормова морква — це джерело багатьох макро- та мікроелементів. У її складі виокремлюють каротин, вітамін С, групу В, Е, кальцій, бор, кремній. Особливо важливим є вміст каротину, який перевершує показники інших корнеплодів. Крім того, ботва моркви містить більше марганцю, йоду та білка, ніж сама морква. Це робить її особливо цінною для вирощування на кормових цілях.

Класифікація сортів за кольором

Сорти кормової моркви поділяють на три групи залежно від забарвлення: білі, жовті та червоні. Урожайність найбільша серед білих сортів, а найвищий вміст сухих речовин — у червоних. Сухі речовини визначають кількість корисних елементів і мікроелементів, які залишаються після випаровування води з корнеплоду. Чим більше їх у складі, тим вища цінність сорту.

Детально розглянемо кожну групу:

Білі сорти — найпоширеніші, досягають маси 4 кг. Їх довжина може перевищувати 50 см, товщина шийки — 8 см. Вміст сухих речовин не перевищує 12 %.
Жовті сорти — урожайність на 13 %, вміст сухих речовин досягає 15 %. Сахар становить до 5 %.
Червоні сорти — рекордсмени за вмістом сухих речовин (до 15 %), але сахари не перевищують 5 %.

Найбільш поширений серед білих сортів — «Біла бельгійська». Її корнеплод має форму конуса, приховано в землі. Недоліком є складність збору, але вона не піддається ранньому зацвітанню. Серед жовтих сортів виділяють «Лобберихську жовту» — корнеплод має нерівномірне забарвлення, з верхньою частиною темно-зеленого кольору. Червоні сорти, наприклад «Бычье сердце», відрізняються овальною формою і прихованою ботвою.

Особливості рослинних сортів

Сорти кормової моркви мають специфічні особливості, які визначають їх призначення. Наприклад, «Біла зеленоголова» часто починає зацвітати на тяжких ґрунтах або під впливом низьких температур. У цьому випадку краще використовувати інші сорти, щоб уникнути втрати врожаю. «Ісполинська біла» має густу ботву з приподнятими листям, що ефективно захищає корнеплод від пересихання.

Серед жовтих сортів «Пфальцька золотистожовта» відрізняється середньою сочністю мякоті, а «Фландрська» — довжиною до 20 см. Червоні сорти, такі як «Длинный оранжево-красный великан», мають високий вміст каротину і підходять для засушування на зиму. Важливо враховувати, що деякі сорти, наприклад «Ісполинська червона», можуть формувати цвіткові пагони при неблагополучних умовах.

Столові сорти для кормових цілей

У Росії використовують близько 10 столових сортів моркви, які підходять для кормової діяльності. Серед них «Бирючекутська 415» — неприхотливий і високурожайний, з оранжевим корнеплодом довжиною до 16 см. «Вітамінна 6» має вміст каротину до 28 мг/кг, що робить її особливо цінною для худоби. «Несрівнянна» — урожайна і стійка до захворювань, з довжиною до 20 см.

Важливим фактором є вибір сорту залежно від кліматичних умов. Наприклад, «Бирючекутська 415» добре росте навіть на сухих ґрунтах, а «Вітамінна 6» підходить для тривалого зберігання. Усі ці сорти мають високу стійкість до захворювань і можуть бути використані як у промисловому, так і в домашньому вирощуванні.

Технологія посадки та догляду

Посадка кормової морк ви виконується на сухому ґрунті, після розпашки і зрошення. Перед посадкою корнеплоди дезінфікують, замочуючи у розчині мідного купоросу або фунгіциду на 30 хвилин. Посадку проводять в рядки з інтервалом 40–50 см, глибиною 2–3 см, залишаючи між рослинами дистанцію 15–20 см. Важливо забезпечити рівномірне розподілення насіння, щоб уникнути густоти посадки, яка може призвести до зменшення врожайності. Після посадки ґрунт орогують, а через 5–7 днів проводять мульчування сінною трубою або опилками для утримання вологи та боротьби з сорном. Полив проводять регулярно, особливо на початкових етапах росту, забезпечуючи ґрунт до середнього насичення. Після утворення перших листків полив зменшують, але варто зберігати ґрунт у стані легкого вологого. Для підтримки росту інтенсивно зростаючої ботви додають мінеральні добрива, переважно з високим вмістом азоту. Однак переборщувати не слід — надлишок азоту може призвести до утворення багатої ботви на витягнення, що знижує якість корнеплоду. Важливим етапом є регулярне пропалювання сорном і вибіркове знешкодження листяних пагонів, якщо вони заважають розвитку кореневої системи. Особлива увага повинна бути звернена до захисту від шкідників — гусениць моркви, слизняків і хробаків. Для профілактики використовують природні методи: рослинні отрути (насіння календули, чабер), або синтетичні препарати з низькою токсичністю. Під час вегетаційного періоду проводять 2–3 обробки із захистом корнеплодів від впливу соняшникової борошки та різних видів гнили. Збирання врожаю виконують у фазі повної досягнення зрілості, коли корнеплоди набрали характерний кольоровий вигляд і їх легко добути з ґрунту. Після збору корнеплоди дезінфікують (ополівлюють у розчині борної кислоти), сушать на вітрі та зберігають в оптимальних умовах — температурі 1–2 °C, вологості 85 %. Для тривалого зберігання рекомендується використовувати сухі опилки або дерев'яні ящики з гратами. Доцільно розподіляти посіви на 2–3 частини, щоб забезпечити постійне живлення тваринам і уникнути перегрузки під час збирання. У сухих кліматичних умовах додають додатковий полив перед врожайним сезоном, а на м’якому ґрунті — використовують локальну підкормку фосфорно-кальцієвими комплексами. Ці заходи значно збільшують стабільність врожаю і підвищують цінність кормової моркви для худоби.