Аналіз можливих ризиків, пов’язаних із вирощуванням трансгенних сортів, потребує глибокого розуміння біологічних процесів на рівні організму та природних популяцій. Людство століттями використовує рослини та тварин у харчуванні, однак це ніколи не призводило до появи нових органів чи ознак у споживача, оскільки всі білкові молекули та ДНК (гени) розщеплюються в організмі до універсальних структурних одиниць — амінокислот і нуклеотидів, ідентичних для всіх живих істот. Твердження, що ГМ-продукти спричиняють онкологічні захворювання, мутації або безпліддя, часто ігнорують латинський принцип «Post hoc, non est propter hoc» (після цього — не означає внаслідок цього), який є базовим у науковому аналізі причинно-наслідкових зв’язків.

Створення стійких сортів сільськогосподарських культур є пріоритетним напрямом сучасної селекції. Ще у 1930-х роках Микола Вавилов визначив два основні шляхи розв'язання цієї проблеми: селекція у вузькому сенсі (відбір стійких рослин серед наявних форм) та гібридизація (схрещування різних рослин). Сьогодні арсенал методів значно розширився, включивши поліплоїдію, експериментальний мутагенез, біотехнологію та генну інженерію. Однак основна складність залишається незмінною: необхідність одночасного врахування генетичних особливостей як рослини-господаря, так і патогенного організму.

Сорти інтенсивного типу являють собою складний комплекс господарсько цінних ознак, серед яких ключовими є високий потенціал урожайності, чутливість до добрив та агротехнічних заходів, комплексна стійкість до патогенів та шкідників, а також придатність до вирощування за енерго- та ресурсоощадними технологіями. Водночас такі сорти повинні відповідати вимогам щодо якості зерна, зимостійкості та посухостійкості нарівні з напівінтенсивними формами. Вирішальною властивістю сортів інтенсивного типу є стійкість до вилягання, яка прямо залежить від висоти рослини. Середньо- та високорослі сорти, навіть за інших позитивних характеристик, потребують застосування ретардантів для успішного вирощування на високому агрофоні, суходолі чи при зрошенні. Більшість високоінтенсивних сортів належать до короткостеблових форм. У країнах Європи з підвищенням рівня землеробства кожні 50 років висота рослин пшениці як генетична ознака зменшувалася приблизно на 15 см, що визначало напрям зміни сортів.

Сорт цибулі Штутгартер Ризен (Stuttgarter Riesen) залишається одним із найпопулярніших на європейському ринку завдяки стабільній урожайності, відмінній лежкості та адаптації до різних кліматичних умов. Сорт виведено німецькими селекціонерами, і він входить до категорії скоростиглих: вегетаційний період від сходів до технічної стиглості становить 90–110 днів залежно від способу вирощування. Луковиці мають характерну плескато-округлу форму, масу 120–160 г (окремі екземпляри досягають 250 г), щільні білі внутрішні луски з гострим смаком і високим вмістом сухої речовини. Сорт стійкий до пероноспорозу, шийкової гнилі та ураження цибулевою мухою за умови дотримання сівозміни.