Аналіз сучасних тенденцій у рослинництві, проведений провідними фахівцями на основі досягнень фітоімунології, еволюційної біології, екології, агробіоценології, селекції, генетики та захисту рослин, підтверджує, що створення та впровадження сортів, стійких до пошкоджень, є найефективнішим і екологічно безпечним методом стримування чисельності шкідників. Цей підхід визнаний пріоритетним у світовій науковій спільноті (Шапіро, 1985; Пайнтер, 1953; Дрей, 1977; Коппел, Мертинс, 1980; Рассел, 1982).

Основоположником загальнобіологічної теорії імунітету є видатний український учений Ілля Мечников. Вчення про імунітет рослин до інфекційних захворювань розвинув Микола Вавилов. Він стверджував, що стійкість до паразитів сформувалася в процесі еволюції рослин у центрах їхнього походження на тлі тривалого природного зараження. У результаті рослини набували генів стійкості, а збудники, здатні утворювати нові фізіологічні раси — генів вірулентності. Сучасна селекція пшениці на імунітет до хвороб ведеться за тими ж принципами, що і за іншими ознаками, але з ключовою особливістю: селекціонер працює з двома генетичними системами — рослини-господаря та патогена. Хоча генетичні зчеплення можливі, успадкування стійкості до хвороб відбувається незалежно від інших факторів. Це дозволяє в одному генотипі поєднувати резистентність до однієї або кількох хвороб з високою продуктивністю, якістю зерна, зимостійкістю та посухостійкістю, використовуючи весь арсенал методів генетики та селекції.

У підвищенні врожайності озимої пшениці на зрошуваних землях ключову роль відіграють короткостеблові та середньорослі сорти. Вони повинні поєднувати високу продуктивність, стійкість до вилягання та хвороб, відмінну якість зерна, а також ефективно використовувати поливну воду та добрива. Сучасним завданням є створення комплексно цінних сортів із потенційною врожайністю на зрошенні 95–100 ц/га.

Ґрунтовий розчин є безпосереднім джерелом мінерального кореневого живлення рослин. Саме через нього відбувається основний обмін речовин між ґрунтом і рослинним організмом. У сільськогосподарському виробництві людина цілеспрямовано впливає на склад цього розчину, регулюючи його параметри для досягнення оптимальних умов вирощування культур. Ефективне управління ґрунтовим розчином дозволяє підвищити врожайність та якість продукції без додаткових витрат на добрива.